Хата — це завжди більше, ніж просто житло.
Це світ, який людина створює навколо себе і для себе
У цьому переконані сестри
Анна Ільченко і Світлана Ославська, родом з Луганщини
Анна Ільченко і Світлана Ославська, родом з Луганщини
“
Ми завжди любили бувати у своєї бабусі, жити в її оселі. Коли бабусі нестало, ми зрозуміли, що її хата вже не жива. Нам не було куди їхати, кого навідувати. І ті стіни, що залишилися після бабусі, вже не гріли теплом. Людина і її дім – це єдине ціле. Такий-собі комплекс, який не може існувати нарізно. І ми захотіли це показати.
Дівчата зробили шалену річ –
покинули свої квартири, роботу
і поїхали у велику мандрівку Україною,
щоб зафіксувати типові сільські хати
різних регіонів, записати історії
їхніх мешканців і видати фотокнигу.
Так з’явився проект «Old khata project»,
гроші на який зібрали на платформі «Спільнокошт» завдяки підтримці таких же мрійників
“
Ми хочемо зафіксувати, зберегти і показати красу і глибину сільських хатин. Показати неповторність кожного регіону. Ми часто не бачимо, яким різноманітним є цей пласт української культури. Тож варто зробити це зараз, доки ще є люди, здатні розповісти і про свої оселі, і своє життя.
Івано-Франківщина
Чернігівщина
Сумщина
Так за минулих півроку вони побували на Слобожанщині,
Поділлі, Буковині, Карпатах, Закарпатті.
Відвідали десятки сіл, а кількість зроблених фото й записаних історій
навіть не підрахувати.
Івано-Франківщина
Київщина
Буковина
Завітали і в Центральну Україну – на Кіровоградщину, де зупинилися в одній із дев’яти Олександрівок нашої області, а саме в Олександрійському районі. Приїхали сюди на запрошенням знайомого – Владислава Рудого.
Владислав Рудий, Анна Ільченко і Світлана Ославська
“
Влад водив нас по селу, знайомив з людьми. Також ми поїхали роверами в Петрозагір’я і Трудівку. Ми провели тут чотири дні і це були ідеальні місця для нашого проекту!
Сіл в Україні дуже багато і назви настільки картаті, що хочеться поїхати скрізь! Кожне село унікальне, але не в кожному є те, що ми шукаємо.
Сіл в Україні дуже багато і назви настільки картаті, що хочеться поїхати скрізь! Кожне село унікальне, але не в кожному є те, що ми шукаємо.
Розповідаючи про враження з різних мандрівок, сестри згадують: у Космачі їм зустрівся дідусь, який кожного Великодня чіпляє на хату нового хрестика; а в Тарасівці на Буковині, де хати сині-сині, господар сказав, що не впустить їх, доки не відгадають три загадки.
Космач, Гуцульщина. Скільки хрестів – стільки років хаті
Закарпаття
Кіровоградщина запам’яталася історією про толоку, якою поділилася жителька Олександрівки Ліна Козак:
"Як хату мазають, то зверху вішають полотенце чи платочок. А в ньому ковбаса, хліб, сала кусочок, бутилка і чарки. Як кончили мазати, тоді ловлять хазяйку і хазяїна — і в оту глину, що осталася. Виколотять їх, вимажуть, а тоді обмиють теплою водою — і давай сідать за стіл і будем вечерять.
"Як хату мазають, то зверху вішають полотенце чи платочок. А в ньому ковбаса, хліб, сала кусочок, бутилка і чарки. Як кончили мазати, тоді ловлять хазяйку і хазяїна — і в оту глину, що осталася. Виколотять їх, вимажуть, а тоді обмиють теплою водою — і давай сідать за стіл і будем вечерять.
| Дівчата відзначають: "Хоч Кіровоградщина цегляна, вона дуже тепла! Люди дуже щемно ставляться до своєї оселі – і ту цеглу розмальовують, і віконниці кольорові роблять, різьбленням прикрашають, і квіти під вікнами висаджують, щоб усе буяло кольорами!" |
Пошук і фотографування «саме тих» будинків забирає у дівчат чимало часу.
Але більшість духовних сил і енергії іде на спілкування з їхніми мешканцями, адже сестри переконані: хата і її фото дихатимуть і надихатимуть лише тоді,
коли поруч буде жива мова – історії, спогади, досвід і мудрість людей, які
звели цю оселю своїми руками, вклали в неї сили і наділили життям.
Але більшість духовних сил і енергії іде на спілкування з їхніми мешканцями, адже сестри переконані: хата і її фото дихатимуть і надихатимуть лише тоді,
коли поруч буде жива мова – історії, спогади, досвід і мудрість людей, які
звели цю оселю своїми руками, вклали в неї сили і наділили життям.
Кіровоградщина, с. Петрозагір'я
“
«Кожна історія, яку ми чуємо, коли приходимо в хату – цікава і важлива, бо це жива історія. Бо людина хоче тобі розповісти про свою долю, поділитися своїми висновками, відкрити власну життєву філософію. Кожен може щось сказати. Треба тільки слухати»
...І вони слухають,
доки ще є ті, хто готовий розповідати.
доки ще є ті, хто готовий розповідати.
Фото Анни Ільченко, Old khata project
